Тема 7 ВИДАТНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ПЕДАГОГ К.Д. УШИНСЬКИЙ

У сузір'ї корифеїв світової педагогічної думки ім'я Костянтина Дмитровича Ушинського, українця за походженням, одно з основоположників педагогічної науки і народної школи. За масштабністю і глибиною висвітлення актуальної педагогічної проблематики він серед своїх сучасників не мав собі рівних. Творча спадщина геніального українського педагога назавжди увійшла в золоту скарбницю світової педагогічної культури і є національною гордістю українського народу.

К.Д. Ушинський народився 2 березня 1824 р. в м. Тулі, у сім'ї дрібнопомісного дворянина. Його батько Дмитро Григорович Ушинський багато років перебував на військовій службі, ветеран Вітчизняної війни 1812 р., за станом здоров'я в чині підполковника пішов у відставку й працював службовцем у різних установах. Мати – Любов Степанівна Гусак – українка, походила з родини відомого українського письменника Василя Васильовича Капніста, який народився і жив у с. Обухівка Миргородського повіту Полтавської губернії. Дитячі й ранні юнацькі роки К. Ушинський провів в Україні, у мастку батька, в урочищі Покровидина, на мальовничому березі ріки Десни, поблизу міста Новгорода–Сіверського Чернігівської губернії.

Україна увійшла в розум, плоть, душу та серце майбутнього педагога із сім'ї, природи, від сусідів–українців, українських дітей– ровесників, з якими грався, під впливом української народної педагогіки, разом з українською мовою, яку добре знав І щиро любив, охоче спілкувався нею. У цьому першорядну роль відіграла, звичайно, його мати, яка сама керувала початковим навчанням сина, ввела його у світ українства, пробудила в нього допитливість, інтерес до читання, прищепила любов до України. Нона померла, коли хлопцеві було 11 років. Про неї він зберіг на иге життя щонайтепліші спогади. І хоча К. Ушинський писав гної праці російською мовою, бо так склалися обставини його життя, та й українська мова була під суворою царською забороною, але він належить до плеяди славетних українських педагогів, належить Україні, з якою завжди був кровно і духовно зв'язаний. Та й по суті він мав таку ж тернисту особисту долю, як і Україна, зазнаючи наруг і свавілля з боку царських сатрапів. В умовах чорної реакції, що панувала тоді в Росії, його май–бутня діяльність стала справжнім громадянським подвигом в Ім'я волі України і всіх уярмлених народів.

Міцний фундамент знань і шанобливе ставлення до науки дало К. Ушинському навчання в Новгород–Сіверській гімназії (першій гімназії в Лівобережній Україні), особливо під впливом директора гімназії процесора Фітимківського, відомого вченого, одного із засновників Харківського університету.

У 1840 p. К. Ушинський вступив до Московського університету на юридичний факультет. Але щоліта, під час студентських канікул, залюбки приїжджав оздоровлюватися додому, до родини, в Україну.

Товариш по університету Ю.С. Рехневський так характеризує 17–річного студента Ушинського: "Уже під час вступних екзаменів і перших лекцій в університеті ми всі звернули увагу на Ушинського, який був тоді вельми молодою людиною, майже хлопчиком, з чорними виразними очима, з розумним і надзвичайно симпатичним лицем, жива і жвава мова якого, з ледь помітним малоросійським акцентом, оригінальні й різкі судження з приводу університетських лекцій, тогочасних літературних і театральних явищ і всього того, що цікавило наш університетський світ, мимоволі збуджували загальне співчуття, яке викликає видка непересічна молода людина".

У 1844 p., блискуче закінчивши Московський університет К. Ушинськии був залишений там на два роки для підготовки до професорської діяльності. З 1846 р. працював на посаді про фесора Ярославського юридичного ліцею, звідки 1849 р. був звільнений за демократичний напрям лекцій.

Довгий час Ушинськии був змушений служити урядовцем Міністерстві внутрішніх справ, виконуючи роботу, яка не заде вольняла його ні морально, ні матеріально. Влітку 1851 p., пере буваючи в службовому відрядженні у Чернігівській губернії, вії одружився з подругою свого дитинства Надією Семенівною Де рошенко, яка походила зі славного українського роду Дорошенків і була дочкою українського дворянина, їй належав хутір Богданка в Глухівському повіті Чернігівської губернії (тепер хутір Богданка Шосткинського району Сумської обл.).

У 1854 p. К. Ушинськии влаштувався на посаду вчителя, потім інспектора Гатчинського сирітського інституту, де значне поліпшив навчально–виховну роботу. З 1852 р. співпрацював педагогічних часописах "Журнал для воспитания" та "Русскиі педагогический вестник". У першому з них він у 1857 р. опублік> вав свої статті "Про користь педагогічної літератури", "Про нв родність у громадському вихованні", "Три елементи школи" "Шкільна реформа в Північній Америці" та ін.

Наприкінці 1859 p. К. Ушинського було призначено на посаду інспектора класів Смольного інституту шляхетних дівчат, де панували мертвотна атмосфера і страшенна зашкарублість. Щ лаючи великі перешкоди можновладців, Ушинськии перетворив його в пристойний навчально–виховний заклад, запропонуваві новий навчальний план, додатковий дворічний педагогічний клас залучивши до роботи талановитих педагогів. Одночасно він пре довжував вести активну літературну й громадську діяльність. Склав хрестоматію "Дитячий світ" (1861 p.), редагував "Журнал Министерства народного просвещения", опублікувавши в ньому свої статті: "Праця в її психічному й виховному значенні", "Недільні школи", "Питання про народні школи", "Рідне слово", "Проріст учительської семінарії".

Працюючи в Петербурзі й Гатчині та перебуваючи за кордоном, К. Ушинськии приїжджав в Україну до своєї сім'ї на хуторі Богданці, де мешкали його дружина з п'ятьма дітьми – синами Павлом, Володимиром, Костянтином та дочками Вірою і Надією.

За офіційними доносами в царський двір начальниці інституту та її помічників К. Ушинського знову обвинуватили у вільнодумстві, зажадавши від нього пояснень. Він, майже не встаючи, дві доби писав відповідь, а коли закінчив її, кров полилася у нього горлом, і наступного дня він звівся з постелі посивілим. Незабаром його увільнили від керівництва журналом, а в березні 1862 р. – і від роботи в Смольному інституті, пославши за кордон, нібито для "лікування" та вивчення там стану жіночої освіти.

К. Ушинськии справедливо вважав надане йому відрядження за кордон замаскованим засланням. Видатний педагог–патріот тяжко переживав розлуку з батьківщиною. В одному з листів 11 листопада 1863 р. він писав: "Страшно стає, як подумаю, що через рік чи два й останні тоненькі зв'язки мої з Руссю порвуться, і я залишусь десь у Ніцці чи Женеві, як острівець, загублений серед океану". Здоров'я з кожним днем все погіршувалось. Незважаючи на це, учений–патріот і на чужині проводив напружену наукову роботу. Склав книжку для читання "Рідне слово" (1864 p.), написав статтю "Педагогічна подорож до Швейцарії", підготував до друку два томи фундаментальної праці "Людина як предмет виховання" (1868 p.), зібрав матеріал до третього тому цього унікального твору тощо.

У 1867 p. К. Ушинськии повернувся з–за кордону. Однак в останні роки його життя для нього склалися дуже несприятливі умови. Внаслідок перевтоми від напруженої роботи над підготовкою до видання великого психолого–педагогічного й філософ–ського тритомного твору "Людина як предмет виховання (спроба педагогічної антропології) стан його здоров'я різко погіршився. Тому переважно він жив вдома, в Україні, на хуторі Богданці.

Влітку 1870 p. К. Ушинськии лікувався в Криму, у вересні того ж року він повернувся на хутір Богданку до своєї сім'ї. Та в дома його зустріла страшна звістка – старший син Павлик, юнак 18 років, після закінчення гімназії поїхав з товаришами на полювання і смертельно себе поранив. Горе було безмежне. Після такого тяжкого удару здоров'я видатного педагога остаточно підупало.

Після смерті сина К. Ушинський з родиною переїхав до Києва, а в жовтні 1870 р. виїхав у Крим на лікування. У дорозі застудився, захворів на запалення легень і зупинився в Одесі, і готелі "Північний". Помер за робочим столом о другій годині ночі 3 січня 1871 p., правлячи рукопис "Педагогічної антропології". Славетного педагога поховано, як він заповідав, в Україні, у Києві, у садибі Видубецького монастиря під великим каштаном, на мальовничих кручах Дніпра–Славути, і навіки в обійми прийняла свого вірного сина українська земля. А вдячні українські вчителі на його могилі спорудили величний пам'ятник.

Хоч і недовго прожив К. Ушинський, неповних 47 років, але встиг чимало зробити, залишивши багатющу творчу спадщину, що належить до класичної української педагогіки й гідно представляє її у світовій педагогічній культурі. Вона ніколи не застаріває, бо ґрунтується на твердій науковій основі.

Світогляд К. Ушинського формувався під впливом духовного життя українського народу та прогресивної європейської філо софської думки. Він, крім української, російської, грецької т латинської мов, також вільно володів англійською, французько й німецькою. Це дало змогу йому читати в оригіналі Бекон Гегеля, Гердера, Гольбаха, Декарта, Дідро, Канта, Мілля, Руссо Шеллінга. Значний відгомін у свідомості видатного педагога мало революційне піднесення в усій Європі 1840 – 1850–х років. Тому він непохитно став на позицію тодішньої передової європейської інтелігенції, яка виявляла щораз більше зацікавлення історією свого народу, мовою, фольклором, етнографією, проголошувала потребу ліберальних реформ, конституції, скасування дворянських привілеїв, кріпацтва. У національному житті нею висувалася ідея визволення народів з–під чужої влади та створення власної держави. Цих же ідей неухильно дотримувався й К. Ушинський, прагнучи до їх втілення крізь призму проблем педагогічних.

Свій, цілком оригінальний, підхід виявив К. Ушинський у трактуванні самої педагогіки. Він вчив "розрізняти педагогіку в широкому розумінні, як суму знань потрібних або корисних для педагога, і педагогіку у вузькому розумінні, як зібрання виховних правил", закликав збагнути "відмінності між педагогікою в широкому розумінні, як зібрання наук, спрямованих до однієї мсти, і педагогікою у вузькому розумінні, як теорію мистецтва, «пі поленою з цих наук".

Педагогіка належить до унікальних явищ людського суспільства,' інтегруючи в собі достоїнства науки й мистецтва, що виключає ремісництво. Причому педагогіка, як зазначив К. Ушинський, є "першим вищим з мистецтв, бо вона прагне задовольнити найбільшу з потреб людини й людства – їхнє прагнення до идосконалень у самій людській природі; не до вираження самої природи людини – її душі й тіла; а вічно передуючий ідеал цього мистецтва є довершена людина".

К. Ушинський вимагає будувати навчання й виховання з урахуванням природи дитини. "Якщо педагогіка хоче виховати людину в усіх відношеннях, – зазначав він у фундаментальній праці "Людина як предмет виховання", – то вона повинна пізнати людину також в усіх відношеннях".

Тому педагогіка має спиратися на широке коло антропологічних наук, до яких видатний педагог відносив такі: анатомію, фізіо–логію і патологію людини, психологію, логіку, філософію, географію, "що вивчає землю як житло людини й людину як жителя вомної кулі", статистику, економіку, історію. У цих науках, за його твердженням, викладаються, порівнюються й групуються факти й ті співвідношення фактів, у яких виявляються властивості предмета виховання, тобто людини.

Із зазначеного кола антропологічних наук особливо великого пначення Ушинський надавав психології.

Відвідавши ряд європейських країн і докладно вивчивши специфіку їх педагогічних систем, К. Ушинський науково довів не–обхідність у вихованні й навчанні брати до уваги також національну належність дитини, враховувати національну особливість її характеру, що "вірніше за інші особливості передається від батьків до дітей". Ця спадкова основа національної належності й характеру, за його твердженням, "служить найміцнішою основою для всього, що становить згодом повний характер Людини".

Основою педагогічної системи Ушинського є принцип народності, який ґрунтується на думці, що народ має право на школу рідною мовою, побудовану на власних національних засадах, й повинен її мати. З'ясуванню педагогічного принципу він присвятив одну з найвизначніших праць – "Про народність у громадському вихованні" (1857 p.).

"Є лише одна загальна для всіх природжена схильність, зазначає К. Ушинський, – на яку може розраховувати виховання: це те, що ми звемо народністю...". Під народністю він розумів своєрідність кожного народу, нації, зумовлену їх історичним розвитком, географічними, природними умовами. Це "поля батьківщини, її мова, її перекази і життя", тобто те самобутнє, наитиповіше і найдорожче, що відрізняє одну націю від іншої й забезпечує їй успішне функціонування і розвиток. Виховання, коли воно не хоче бути безсилим, має бути народним.

За визначенням К. Ушинського, "народність є досі єдиним джерелом життя народу в історії. Через особливість своєї ідеї, що вноситься в історію, народ є в ній історичною особистістю..., Кожному народові судилося відігравати в історії свою особливу роль, і якщо він забув цю роль, то повинен зійти зі сцени: він більше не потрібний. Історія не терпить повторень. Народ без народності – тіло без душі, якому лишається тільки піддатися законові розкладу і знищитися в інших тілах, що зберегли свою самобутність. Особливість ідеї є принцип життя".

Видатний український педагог назвав народність "єдиним джерелом історичного життя держави", "найпрекраснішим створінням божим на землі". Це були геніальні філософсько–педагогічні ідеї великого вченого, який переконливо довів, що кожен народ, який хоче себе зберегти як націю й уникнути асиміляці повинен мати свою державу, де плекати з покоління до поколін ня власну, властиву тільки йому оригінальність, через створену застосовувану ним власну "народну" педагогіку та власну сис тему національного виховання.

Народна педагогіка, як і вся народна виховна мудрість, одер жала в трактуванні К. Ушинського найвищу оцінку. Він пер ший поставив на п'єдестал почестей народну педагогіку. Він же й перший увів поняття "народна педагогіка" в широкий обіг, обґрунтувавши правомірність цього терміна в педагогічній науці, теоретично й практично довів, що народна педагогіка, є золотим фондом педагогіки наукової, закликав до ґрунтовного й всебічного вивчення виховного досвіду народу.

К. Ушинський писав, що "виховання, створене самим народом і побудоване на народних основах, має ту виховну силу, якої нема в найкращих системах, побудованих на абстрактних ідеях «бо запозичених в іншого народу". За його справедливим твердженням, "тільки народне виховання є живим органом в історичному процесі народного розвитку". А тому виховання не треба вигадувати, бо воно існує в народі стільки віків, скільки існує сам народ; з ним воно народилося, з ним зросло, відобразило в собі всю його історію і всі його якості.

Педагогічна спадщина К. Ушинського – вершина не тільки вітчизняної, а й світової педагогічної думки. І на таку височінь він піднісся завдяки тому, що джерелом його творчості була народна педагогіка. Сторінки його творів щедро засіяні золотими розсипами народної педагогіки. Наприклад, у першій частині "Рідного слова" вміщено понад 75 відсотків фольклору щодо ііагальної кількості матеріалу, а в другій – половину. У "Рідному слові" Ушинський використав 366 прислів'їв і приказок, 62 магадки, 51 баєчку і жарт, 32 народні казки, 22 народні пісні, 7 скоромовок, а також безліч творів, у тому числі й своїх, близьких ;іа змістом і формою до народних.

Видатний педагог із великою повагою ставився до народної педагогіки, зробивши її вінцем своєї педагогічної теорії. Він не раз підкреслював величезне значення пам'яток фольклору у справі виховання та навчання і на перше місце поставив казку, назвавши її першою і блискучою спробою народної педагогіки, ниразником педагогічного генію народу.

Ушинському належить розробка наукових засад національного виховання. Національним він вважав виховання, яке історично склалося на історичному ґрунті певної конкретної нації й своїми цілями, змістом і засобами підпорядковане самобутній природі дитини, потребам забезпечення її належного тілесного, чуттєво–вольового, інтелектуального, духовно–морального й естетичного розвитку, засвоєнню національних, місцевих етнографічних та загальнолюдських культурних цінностей, формуванню довершеної особистості, національно свідомого представника свого народу.

"Незважаючи на схожість педагогічних форм усіх європейських народів, – застерігав Ушинський, – у кожного з них своя особлива національна система виховання, своя особлива мета, і свої особливі засоби досягнення цієї мети". Природним спрямуванням німецького національного виховання в Німеччині є формування німця, у Франції – француза, в Англії – англійця, у Росії – росіянина, а в Україні – українця.

Основи виховання і мета його, а отже, і головний його напрям, за висновком К.Д. Ушинського, різні в кожного народу і визна–чаються народним характером, тому запозичення одним народом в іншого виховних систем є неможливим, як не можна жити за зразком іншого народу, хоч яким би принадним був цей зразок, так не можна виховуватись за чужою педагогічною системою, хоч якою вона була стрункою й добре продуманою. Кожен народ повинен випробувати власні сили щодо цього. Виховання має бути адекватним національній вдачі дитини.

Кожен конкретний народ через свою національну систему виховання продовжує й розвиває себе у своїх дітях, генерує націо–нальний дух, менталітет, характер, психологію, традиційну родинно–побутову культуру, спосіб життя. Тому цілком природним й об'єктивно закономірним виступає прагнення українського народу мати власну національну систему виховання. Першоосновою національного виховання виступає рідна мова, яку К. Ушинський у статті "Рідне слово" (1851 р.) назвав "незвичайним педагогом" "великим народним педагогом", "найбільшим народним наставником", що навчає й виховує дітей надзвичайно швидко, легко доступно, якимось незвичайним, властивим тільки їй способом.

"Мова народу – кращий, що ніколи не в'яне й вічно знову розпускається, цвіт усього його духовного життя... У мові одухо–творяється весь народ і вся його батьківщина... весь слід свого духовного життя народ дбайливо зберігає в народному слові. Мова – найважливіший, найбагатший і найміцніший зв'язок, що поєднує віджилі, живущі і майбутні покоління народу в одно велике, історичне живе ціле. Вона не тільки виявляє собою життєвість народу, а є якраз саме цим життям. Коли зникає народнії мова – народу нема більше!" – це рядки зі статті К. Ушинського "Рідне слово".

Названа стаття належить до найяскравіших творів світової педагогічної літератури, присвяченої проблемам виховного й оспітнього значення рідної мови.

До питання ролі рідної мови в навчанні й вихованні, розвитку дітей, у формуванні в них духовності й народного світогляду Ушинський звертався не раз. Він обурювався, що царизм не допускав вивчення української мови в школах України.

Висока оцінка К. Ушинським педагогічного значення рідного слова прогресивною педагогічною громадськістю України сприймається як мужній захист української мови від асиміляційних посягань шовіністично налаштованих московських русифікаторів та гнівне осудження перевертнів, ренегатів та яничар з числа українців, які цураються української мови, зневажають звичаї і традиції свого народу.

Стаття К. Ушинського "Про необхідність зробити російські школи російськими" (1867 р.) через "переважне, посилене вивчення батьківщини" своїм змістом і логікою закликає одночасно до того, щоб зробити українські школи українськими на основі інтенсивного вивчення України й українознавства.

Будучи українцем, К. Ушинський пишався своєю національною належністю, написав фундаментальну працю з українознавства, яку, на жаль, ще не надруковано.

Видатний український педагог обстоював природне право кожного народу мати свою національну школу, національну систему виховання. Він критикував зросійщення українських дітей, обстоював необхідність навчання їх українською мовою.

У висновках статті "Рідне слово" сформульовані основні вимоги педагогічно обґрунтованої системи вивчення іноземних мов у співвідношенні з мовою рідною.

"Вивчення іноземних мов не повинно ніколи починатися надто рано і аж ніяк не раніше того, коли буде помітно, що рідна мова пустила глибоке коріння в духовну природу дитини... тим ретельніше вивчають з дітьми іноземну мову, тим ретельніше мають вивчати з ними водночас рідну...", – радив К. Ушинський.

Дидактика К. Ушинського глибинна, розмаїта й оригінальна. Він вимагав будувати навчання на основі врахування національних, вікових, статевих і психологічних особливостей дітей, наголошував на значенні повторення в процесі навчання, обґрунтував дидактичні принципи свідомості, наочності, систематичності, міцності засвоєння знань.

Вагоме місце в дидактичній системі К.Д. Ушинського займав висвітлення проблем оптимізації пізнавальної активності школярів, емоційності навчання, розвитку мислення і мовлення учнів, забезпечення наступності в навчанні, належної організації самостійної роботи й творчості школярів, шкільного краєзнавства. Надзвичайно важливо те, що він не просто проповідував свою дидактику, а дав їй глибоке наукове обґрунтування та класичний взірець втілення на практиці. У цьому відношенні неординарними за своїм дидактичним змістом і методикою є його підручники для початкового навчання "Дитячий світ" (1861 p.), "Рідне слово" (1864 p.), статті "Три елементи школи" (1867 p.), "Недільні школи" (1861 р.), "Про початкове викладання російської мови" (1864 p.).

Виховна система К. Ушинського базується на мудрості на^і родної педагогіки й висунених ним теоретичних положень педа–гогічної науки. Виховання він визначає як певний цілеспрямований і систематичний вплив на тіло, душу й розум дитини з метою прищеплення їй якостей здорової, розумної, моральної, релігійної, національно свідомої, творчо ініціативної, культурної, освіченої людини.

Розкриваючи психологопедагогічну суть виховного впливу, К.Д. Ушинський писав: "Виховання бере людину всю, якою вона є, з усіма її народними й поодинокими особливостями, – її тіло, душу і розум, – і передусім звертається до характеру людини...". А тому він прагнув у "самій природі людини" знайти "засоби виховної діяльності", переконливо доводячи, що "засоби ці величезні", Тому кожен учитель, за його словами, "повинен набути всебічних знань про людську природу, за виховання якої береться"

"Поняття вихованої людини – дуже широке поняття", – писав К. Ушинський. Тому розроблена ним виховна система включіп всі провідні компоненти підготовки всебічно розвиненої людини: формування наукового світогляду, розумове виховання, господарсько–трудове, естетичне, фізичне.

Формування наукового світогляду К. Ушинський вбачає в таких чинниках: у засвоєнні дітьми провідних елементів світоглядних ідей, тобто основ наукових знань і народних національних чеснот; виробленні ставлення до знань, що набуваються; наявності власних поглядів, переконань та національної свідомості учнів.

Під розумовим вихованням К. Ушинський розумів цілеспрямовану діяльність вихователів, батьків та вчителів, спрямовану на розвиток розумових сил і мислення учнів та прищепленя культури розумової праці. Воно передбачає набуття знань, розвиток пізнавальних і творчих здібностей, прищеплення інтересу й потреби в розумовому збагаченні впродовж усього життя, самостійному здобуванні знань і застосуванні їх на практиці. За шісновком К. Ушинського, свідомість "збагачується тільки: а) примноженням фактів та б) переробкою їх. Чим більше фактичних знань набув розсудок і чим краще він переробив цей сирий матеріал, тим він розвиненіший і сильніший"

Могутнім фактором розумового виховання молоді виступає вдавання до феноменальної мудрості рідного народу, до невичерпаних джерел фольклору.

Духовно–моральне виховання, на думку Ушинського, має розвивати в дитини гуманність, почуття національної і власної гідності у поєднанні зі скромністю, чесність і правдивість, патріотам, працьовитість, дисциплінованість. Завдання і зміст духовно–морального виховання він визначив з огляду вселюдських, народних і національних культурних цінностей, виходячи з вимог народних чеснот і норм християнської моралі, дбаючи, щоб ноно розвивало в дитині твердий характер і волю, стійкість, почуття громадянського обов'язку. Сюди ним включається усунення її національному характері рис від'ємних й утвердження прикмет позитивних. Основа духовно–морального виховання – протиставлення: Бога – дияволу, Добра – злу, Світла – темряві, Правди – брехні, Милосердя – жорстокості, Розуму – невігластву, Честі – ганьбі, Працьовитості – неробству, Краси – потворству.

"Духовний розвиток, духовне виховання людини – зазначив К. Ушинський, – здійснюється не лише школою, а кількома великими вихователями: природою, життям, наукою, і релігією". Прищеплення християнської peлігійності він вважав невід'ємним компонентом духовно–морального виховання молоді. "Є тільки один ідеал довершеності, пМ ред яким схиляються всі народності, це ідеал, що його дає нам християнство. Усе, чим людина, як людина, може і повинна бути, виражено цілком у божественному вченні, і вихованню зали» шається тільки, раніше всього і в основу всього, вкоренити вічні істини християнства", – писав К.Д. Ушинський.

Господарсько–трудове виховання в педагогічній системи К.Д. Ушинського виступає як основа всіх напрямів виховання, Психолого–педагогічний механізм його з усією достеменністю розкрито у фундаментальній статті "Праця в її психічному й виховному значенні" (1860 р). Працю він вважає головним "джерелом людської гідності, і щастя".

Основне покликання господарсько–трудового виховання по! лягає в тому, "щоб розвинути в людині звичку й любов до прації воно повинне розвинути в людині звичку і любов до праці".

Етичне й естетичне виховання К.Д. Ушинський трактуващ як цілеспрямований, організований процес формування у дітей розвиненої естетичної свідомості, художньо–естетичного смаку, здатності сприймати, творити й цінувати прекрасне, поводитися культурно, ґречно і достойно.

Фізичне виховання, як виклав К. Ушинський у книзі "Дитячий світ" (розділ "Про людину") та в третьому томі "Педагогічної антропології" (розділ "Загальні зауваження про фізичне виховання"), має на меті зміцнення здоров'я, сили, досягнення правильного тілесного розвитку й утвердження здорового способу життя, вироблення навичок санітарно–гігієнічної культури учнів.

Всі напрямки виховання К. Д. Ушинський розглядав як єдину нероздільну цілість, у гармонії родинно–громадсько–шкільного виховання. "Громадське виховання є для народу його сімейне виховання. У сім'ї природа підготовляє в організмі иней можливість повторення і дальшого розвитку характеру витьків", – зазначав видатний український педагог.

За висновком К.Д. Ушинського, повне досягнення навчальної й виховної мети можливе, коли її втілює висококваліфікований вчитель, вихователь.

Вимоги до вчителя і його всебічної підготовки сформульоінні К. Ушинським чітко та однозначно. Вміння не тільки вчити, а й виховувати любов до своєї професії й прихильне ставлення и до дітей, відповідальне ставлення до обов'язків педагога, освіченість, ґрунтовне знання педагогіки і психології, статечність, иіілодіння педагогічною майстерністю й педагогічним тактом – і мі. провідні риси справжнього вчителя.

У статті "Три елементи школи" (1857 p.) К. Ушинський виділив такі найвпливовіші виховні сили: адміністрацію закладу, ипхователів та вчителів. Він переконливо доводить, що коли "вихователь як за освітою, так і за характером своїм відповідає високому покликанню педагога, то заклад у його руках швидко може досягти довершеності".

Видатний учитель українських учителів висловлює своє перетіпання також у "тому, по без особистого безпосереднього впливу вихователя на вихованця справжнє виховання, що проникає в характер, неможливе. Тільки особистість може діяти на розвити і визначення особистості, тільки характер може формувати Характер".

Звичайно, справжній учитель, на думку К.Д. Ушинського, – це той, хто постійно сам вчиться, займається самоосвітою, знайо–миться з найновішою педагогічною літературою, підвищує й удосконалює свою кваліфікацію. Саме ця думка пронизує його статно "Про користь педагогічної літератури".

Найістотнішим недоліком у справі тодішньої народної освіти К. Ушинський вважав нестачу "хороших наставників, спеціально підготовлених до виконання своїх обов'язків". Свої докладні міркування про підготовку кваліфікованих учительських кадрів для молодших класів він вклав у статті "Проект учительської семінарії" (1861 p.). Разом із цим К. Ушинський обстоював гостру необхідність відкриття й функціонування обшир» них педагогічних факультетів при університетах, "фактичне знві чення такого педагогічного або взагалі антропологічного факультету було б велике. Педагогів кількісно потрібно не менше, п навіть ще більше, ніж медиків, і якщо медикам ми ввіряєнЯ наше здоров'я, то вихователям ввіряємо моральність і розум дітей наших, ввіряємо їхню душу, а разом з цим і майбутнє нашої вітчизни".

Значення К.Д. Ушинського в розвитку педагогічної думки колосальне. Він став основоположником, творцем глибокої, стрункої педагогічної системи, забезпечивши таким чином високий науковий злет і світову славу української педагогіки в усіх основних напрямках – у галузі новітньої дидактики й теорії виховання, школознавства й підручникознавства, педагогічної антропології, українознавства, підготовки учительських кадрів.

Послідовниками Ушинського в Україні були Б. Грінченко, X. Алчевська, Ю. Федькович, С. Русова, Г. Ващенко та багато інших.

Педагогічні ідеї великого педагога нині успішно втілюються під час розбудови самостійної Української держави, у відрядження й розвитку національної школи, освіти, української системи виховання, української педагогіки.